МЕТОД ФОРМУВАННЯ СПІЛЬНОЇ АВІАЦІЙНОЇ ГРУПИ
DOI:
https://doi.org/10.33099/2311-7249/2021-40-1-63-68Ключові слова:
спільна авіаційна група, складна механічна система, класична механіка, динаміка механічних систем, диференційне рівняння, управління конфігурацією, формування бойового порядкуАнотація
Сьогодні, все частіше з’являється інформація щодо спільних польотів пілотованої та безпілотної авіації для виконання єдиного завдання. Користь такого симбіозу полягає у підвищенні ефективності бойового застосування авіації, збереженні життя льотного складу, зниженні витрат на виконання завдання, зростанні можливостей щодо відновлення боєздатності тощо. Але постає проблема, яким чином керувати формуванням спільних авіаційних груп пілотованої та безпілотної авіації у польоті? Який математичний апарат існує сьогодні, що дозволить ефективно, відповідно до визначених критеріїв, керувати авіацією у складі спільних авіаційних груп?
Метою статті є розв’язання вищезазначеної проблеми шляхом застосування положень теорій класичної механіки та динаміки складних механічних систем. Актуальність проблематики пояснюється тим, що серед великої кількості задач, пов’язаних з управлінням складними механічними системами, задача формування потрібної (заданої) конфігурації є найбільш затребуваною та поліваріантною, залежною від початкових умов.
За кінцеву мету формалізації процесу формування спільної авіаційної групи вважатимемо формування конфігурації складної механічної системи шляхом двокритеріальної оптимізації за мінімальний час з мінімумом витрат енергії. При цьому рух кожного з елементів системи будемо описувати диференційними рівняннями.
Запропонований порядок розв’язання задачі оптимального управління конфігурацією спільної авіаційної групи пілотованої та безпілотної авіації складає основу методу формування спільної авіаційної групи, який з метою зменшення потрібного часу на розрахунки може бути реалізований у нейронній мережі, що підвищить загальну ефективність симбіотичного (спільного) бойового застосування пілотованої та безпілотної авіації.
Посилання
Голдстейн Г. Классическая механика. – М.: Наука, 1975. – 415 с.
Парс А.А. Аналитическая динамика. – М.: Наука, 1971. – 635 с.
Раус Э. Динамика системы твердых тел. Пер. с англ. в 2-х томах. Том 1. Под ред. Ю.А. Архангельского и В.Г.Дёмина. – М.: Наука. Главная редакция физико-математической литературы, 1983. – 464 с.
Ланцош К. Вариационные принципы механики. – М.: Мир, 1965. – 408 с.
Артюшин Л.М. Задачи управления конфигурацией механической системы // Прикл. механика. К.: АН УССР, 1987. – 23, № 2. – С. 89–95.
Артюшин Л.М. Оптимальное управление формированием конфигурации механической системы. Докл. АН УССР. Кибернетика и вычислительная техника. Серия А. Физ.-мат. и техн. науки. К.: АН УССР, 1987. – № 11. С. 65–68.
Коренев В.Г. Цель и приспособляемость движений. – М.: Наука, 1974. – 528 с.
E. Bakker, H. Pacejka, L. Linder: A new tyre model with an application in vehicle dynamics studies. SAE Paper 890087 (1989).
Аюпов В.В. Математическое моделирование технических систем: учебное пособие. – Пермь: ИПЦ «Прокростъ», 2017. – 242 с.
Смолин И.Ю. Основы аналитической динамики (введение в аналитическую механику). Курс лекций. – Томск: ТГУ, 2007. – 32 с.
Mastinu Giampiero, Gobbi Massimiliano, Miano Carlo. Optimal Design of Complex Mechanical Systems: With Applications To Vehicle Engineering (2007), 403 р.
S.S. You, Y.H. Chai: Multi-objective control synthesis: an application to 4ws passenger vehicles. Mechatronics 9 (1999).
Крутько П.Д. Обратные задачи динамики управляемых систем: Линейные модели. – М.: Наука, 1987. – 304 с.
Павлов В.В. Инвариантность и автономность нелинейных систем управления. – К.: Наук. думка, 1971. – 270 с.
Реклейтис Г., Рейвиндран А., Рэгсдел К. Оптимизация в технике. Т.1. – М.: Мир, 1986. – 349 с.
##submission.downloads##
Опубліковано
Версії
- 2021-06-09 (2)
- 2021-05-28 (1)
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати як монографію), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
4. Персональні дані і метадані, які наводяться у статтях, надаються для їх зберігання і оброблення в різноманітних базах даних і інформаційних системах, включення їх в аналітичні і статистичні звітності, створення обгрунтованих взаємозв'язків об'єктів творів науки, літератури і мистецтва з персональними даними і т.п. на території, яка не обмежена.
